Крик

Стихи о любви / Читателей: 28

Инфо

Крик
осіннє сонце, запах кави,
І світло морем до зініць.
Не руш, лиши.. Так, будь ласкавий, не змушуй знову впасти вниз.

Я пам’ятаю, в павутинні
безсонних і безладних днів
блукали дико і осінньо
серед нескінчених віршів.

І блідо-срібляним серпанком
на місто іній осідав,
на наші руки...крізь фіранки
в кімнату жовтень заглядав.

Руками-гілками непевно
сплітав мереживо журби
і нас, завмерлих він ретельно
осипав листям горобин

пожовклим... Неспокійна осінь
знов затопила тихий дім
по вінця кольором колосся
і ароматами ріллі..

Я марно чаяла віршами
її у серце заманить,
і там замкнути із бажанням
там зберегти..зігріть...зігріть...

Така от сповідь. Наші птАхи
на волю рвуться із очей,
в зініці б’ються, крил розмахом
враз затуливши сенс речей...і...

...і враз - засушені фіалки,
їх ледь журливий аромат...
Зриває вітер листя палко..
Зриває і відносить в сад.

І чутно крик-то наші душі,
уламки неба на землі,
кричать крізь простір відчайдушно,
мов ті осінні журавлі

пронизливо, мов срібні стріли,
мов дзвін великодних дзвінниць..
От тільки..в них зламались крила,
тому вони зірвались вниз.