Чорна смуга

Философская лирика / Читателей: 53

Инфо

Чомусь, всі кажуть: “ Життя смугасте -
є білі і чорні, як в зебри, смуги».
Де білі смуги? У кого вкрасти?
Вже років п’ятнадцять... по серцю плугом...
Я тільки чорне і сіре бачу.
Щасливі хвилини життя не поверне,
даремно у пошуках час свій трачу.
Є білі смуги, але не в мене.
Чогось чекаю ще і надіюсь,
натомість, маю лиш розчарування.
Згоріло жито, я знову сію.
І знову замріявся у чеканні.
Не часто щастя спішить обняти...
І не себе, я когось пожалію
коли нещастя вповзає в хату,
нещасних ласкою всіх обігрію
так, наче нас обминули завії.
Проте, не всі співчувати ще можуть,
бо часто буває - душа черствіє...
Усе це Ти знаєш і бачиш, Боже.
Прости нас всіх грішних. Твої ми, Тату.
Ніхто не знає, що нас чекає.
Так нива чекала дощів щоднини,
а випав град і нема врожаю.
Я співчуваю тобі, селянине.
Що таке голод і зради знаю,
але ще не знаю: у чім провина?
Чому вмирають мої надії,
а з ними і віра в майбутнє гине?
Війна! І тільки дурень радіє.
Роки не зігнули в підкову спину.
По полю долі згорілому сію,
а перед очима конвульсії сина...

2022 р.