До істини

Гражданская лирика / Читателей: 39

Инфо

Думки липучі, наче павутини.
Вдивляюсь у замулені віки,
шукаю Богом створену Людину.
А там, чомусь, лиш лиси і вовки?
Бреду у даль через озера крові
і кров людська ще тепла і липка…
Господь нахмурив посивілі брови,
до блискавиці тягнеться рука
і не втекти від гніву озвірілим,
і ненаситним виродкам людським,
що лицемірством оскверняють віру
і нині, як у всі оті віки.

І нині хам стареньких обкрадає,
дітей–сиріт у рабство продає…
Старенька мати чайкою ридає –
своїх синів уже не впізнає.
Вовки, лисиці, пси оскаженілі
і чупачабри! Тільки де–не–де
у когось руки в праці огрубілі…
Де чисте серце, щире, добре де?
Де ясні очі, усмішки дитячі,
кохання повне ласки і тепла?
Є знову крівця з рани ще гаряча…
Ми знову в світі ненависті й зла.

Допоки серце ще у грудях б’ється,
я ще шукатиму, до істини іду.
Ісусе, Сину неба і землиці,
прости нас грішних, відверни біду.
    1998 р.