Мовчать раби вічні

Гражданская лирика / Читателей: 26

Инфо

Неначе вовчисько у клітці залізній,
я не голодую, але ж не на волі.
А цих ненаситних між нами завізно.
Вони, мов нашестя голодної молі.

Нічого святого! Живуть аби жерти.
І Бог їх – це грошей купина з Говерлу!
Готові за вкрадене навіть померти.
Співають, крізь зуби, при всіх: «Ще не вмерла…».

Ніхто вже не вірить брехливій підлоті,
бо завтра заскиглять: «Союз нєрушімий…».
Маньяку відкриють в країну ворота
ті же: каїни, юди, лазарі й фіми…

Нам мега–тарифи, теракти і війни,
куценькі зарплати, вбиваючі ціни…
Мовчать гої вічні, бо клітка надійна,
лиш спритні втікають у інші країни.

А там хіба рай? Там шукають щоднини,
благають не раю: «…прийміть на роботу».
І миє професорка панську дитину,
щоб дома рідненькі не вмерли під плотом…

Мені не потрібен «безвіз»* у землицю.
Це зайдам потрібно, щоб ми повтікали,
а тим, що залишаться – смерть у в’язниці.
В нас право на волю з клейнодами вкрали.

О, як нам бракує тепер кривоносів,
пророка Тараса і мужньої Лесі…
Прости мене, батьку, весна на порозі,
а ненависть – айсберг на ніжному серці.

                                «безвіз»* – можливість
                                відвідати іншу державу.
    2017 р.