Спадок

Гражданская лирика / Читателей: 26

Инфо

У моїх генах – ні крупинки зради!
Люблю людей і звірину люблю.
Я не люблю содомські «гейпаради»!
Люблю, як дощ освячує ріллю.

Люблю малят. О, як вони сміються!
Це наймиліший, найщиріший сміх!
Люблю жінок, які не продаються,
яким в коханні невідомий гріх.

Люблю спасти від зрубу деревину.
Люблю ліси, долини, гори, степ
і циганча жалію, як дитину,
що ще в утробі жебрачком росте.

Люблю «стограм» із друзями у свято,
багатство їх дотепних небилиць.
Люблю, як пахнуть і чебрець, і м’ята.
Люблю холодну воду із криниць.

Люблю відвертість. Не люблю дволиких.
В Поезії бездарних не хвалю.
Люблю, як грають «Троїсті музики».
І дивні вальси Штрауса люблю. 

Люблю селян, та тільки не неробів.
Люблю розумних, лиш не хитрунів –
вони в державі, як у тілі тромби…
Люблю вогонь у серці і в горні.

Я виростав під жайворонків співи.
Хіба я міг життя не полюбить?
Та в моїх генах є торнадо гніву –
рука не схибить у потрібну мить!

  2000 р.