Цій війні сотні років

Гражданская лирика / Читателей: 31

Инфо

“Бєз мілой вольності і слави
склонялі долго ми глави
под покровітєльством Варшави,
под самовластієм Москви.
Но незавісімой дєржавой
Украйнє бить уже пора:“
 
                          О. С. Пушкін (поема “Полтава“)

Цій війні сотні років

Знову війна. І в чому дивина?
Її початок в глибині століть.
Допоки кремль на цій землі стоїть,
не буде миру – вічна ця війна,
бо вбити «брата» і усе забрати –
це не ростити із зернини хліб.
Убивця «брата» заховав у гріб,
а сам вселився окупантом в хату,
щоб чужу жінку й доньок гвалтувати,
а потім вбити й інших підшукати…
Немає «брата» – можна все забрати:
велосипед, смартфон і унітаз,
вцілілий «телік», «водку» і полас,
порізати курей, зробити свято…

Наостогидло! Ми вже не раби!

Отримуй, «брате» те, що заслужив!
Ти станеш гноєм! Не заплаче мати –
щоб мати гроші, та не заробляти,
пішов вбивати всіх. Ти поспішив.
Так. «Заробив дєрєвнє на піруху»:
гармошка, «пляскі», а тебе нема…
Вам би царя з царятами всіма
в барлозі тім замурувати глухо.
Хіба ми проти, щоб ти мирно жив
і для народу свого працював?
А ти убивці місію обрав.
Отримай, вбивцю, те, що заслужив!

  2022 р.