Тутітам

Философская лирика / Читателей: 38

Инфо

Не дивлюся на себе я збоку,   
не рахую прожитих вже літ           
і подумав: «Та ти ще, нівроку,
не такий вже й старесенький дід».
Моїх друзів давно вже не чути…
А які ж то були голоси!
Хіба можна таких нам забути:
тенори, баритони, баси…
і пісні – невмирущі, бо наші!
За такі виселяли  братів,
щоб морози й «березові каші»
з них зробили покірних рабів.
І так сталось, свої десять років,
я відбув «від дзвінка до дзвінка».
Був у рудничних шахтах глибоких…
Чужина непривітна й гірка.
І, здається мені ТАМ, як в гміні*,
ті хто долі виписує нам,
компенсують роки підневільні,
тому я іще ТУТ, а не ТАМ.
Ходжу в храм, щоб усіх пом’янути,
ще шукаю заняття рукам… 
Проте, юність вже не повернути,
а її я віддав чужакам…
Придивлюся до себе. А може
щось важливе я ще не зробив?
Залишати борги ТУТ не гоже
і, здається, я недолюбив.

                    гміна* – (з польської) сільрада   
  2022 р.