Земля наша, як гоморра

Гражданская лирика / Читателей: 46

Инфо

Сумні мої думки, сумні і не без причини,
бо прийшлося і мені прощатись із сином,
і не витримала муку, захворіла мила…
Горе, як по серцю плугом – ще одна могила.

Краще б я. Чому не я? Таки грішив не мало.
Була сильною сім’я і, раптом, все пропало.
Цей світ навколо почорнів, у мовчанні дому,
а я, немов би, онімів. Як жити одному?

«А ти живи!» – втішають всі. Їм, мабуть, відомо,
як зробити пересіви на грядках за домом?
А у мене не грядки: лани до горизонту
і одно серце, дві руки, і…новини з фронту.

Там вони – чиїсь синочки рятують державу,
а у владі злодіюки – потомки Варавви.
Може тим, що теж сумують чимось допоможу?
Але бачу, як руйнують Заповіді Божі.

Як цю погань зупинити – злодіїв при владі?
Чи я хочу, друзі жити і чи мені раді
ті, для кого Україна – колгоспна комора?
Вовк не буде їсти сіно. Вся земля Гоморра.

І як тут не сумувати у світі такому?
Важко друзів покидати, йти у вічність з дому.
Сумні мої думки, сумні. Інших ще не маю.
Із мішком гріхів на спині, чи впустять до раю?

  2023 р.