Головна Кровосіся Видимого Світу

Проза / Читателей: 39

Инфо

І казала вона:

— Я зовсім не погана,

я — блоха!

І вкусила Творця. Творець у ті часи жив у тілі людини, щоб протестувати новостворене. Укус блохи його сильно потурбував і змінив плани на світобудову:

— Та хай воно все конем грає — я вмиваю руки! — сказав він і пішов спати у вічність. Так творіння опинилося без уваги та підтримки свого Творця.

Багато хто полював на ту блоху. Із життя в життя вона скакала, але все ще залишалася блохою. Хоча вже давно забула, як покусала Творця.

— Що це на неї тоді найшло! — казав собака білці, чухаючи свою ляжку в місці укусу. А білка при цьому сиділа на гілці, жерла свій горіх і єхидно посміхалася.

— Якщо хтось знайде цю блоху, їй треба золотий пам’ятник поставити. Скільки років ми вже живемо без усяких потопів, без величезних астероїдів на наші голови. А все чому? Все тому, що не треба Творця розважати дурними іграми із серії «а що буде, якщо херакнути по планеті ще ось цим...?» — прошипіла гадюка, що проповзала повз.

— Ми вдячні всемудрій блосі за наше щасливе дитинство і життя! — прожужжав комар. Хоча він і просто так жужжав, та тільки не цього разу. Цього разу він жужжав з особливим змістом.

Так і домовилися звірята поставити золотий пам’ятник блосі. А як це можна зробити? Правильно! Звернутися до цих нахабних лисих мавп, які вічно щось там майструють і нове вигадують.

Стая собак напала на скульптора. Оточила його і гавкає:

— Гав, гав, ану постав пам’ятник золотій блосі на головній площі міста, а то загриземо!

— Та що ж це, браття, балакучі собаки якісь завелися! Лають, погрожують, та ще й розмовляють! — зреагував він.

— Не тільки собаки, ми тобі очі виклюємо і дітям твоїм, кар-кар, якщо ти не збудуєш пам’ятник блосі! — заявила зграя воронів, що раптово з’явилися нізвідки, наче гроза серед ясного неба.

— Де ж я вам золота візьму? Я бідний скульптор. У мене немає нічого, крім кредиту на іпотеку, сварливої дружини та голодних дітлахів.

— Золото — не проблема, — бовкнув Лось, що пробігав повз. Лось усе знає, Лось усе бачить. І дарма говорити не буде.

— Ну, добре, навіть якщо ви принесете мені три тонни золота на статую, це ж треба узгоджувати. Адже такий пам’ятник треба охороняти 24 на 7. Мало який уряд на таке погодиться.

— А ти за уряди не переживай. Ми їх черговою мутацією в таку розкоряку поставимо, що вони на все погодяться, — заявив вірус коронавірусу.

Точніше як? Він був занадто малий, але його почула амеба і передала тлі. Тля передала мурахам. Ті передали воронам. Так ланцюжком і дійшло послання коронавірусу.

Так на головній площі Північної Кореї і з’явився золотий десятиметровий пам’ятник блосі з цілодобовою військовою охороною, яка несла там варту, як біля мавзолею. Виявилося, що найдешевше розв’язати цю проблему саме в Північній Кореї, де бригаду солдатів можна найняти за тарілку супу. Але на знак вдячності за ці клопоти тваринний світ запропонував північнокорейцям покращити їхнє харчування.

А блоху, яка доїдала кров чергового північнокорейського дитяти, раптово засліпив спалах.

— Що це за нажуй за таке?! — запитала блоха, коли зір до неї почав повертатися.

— Це не нажуй, а золотий пам’ятник всемудрій блосі, від якого відбилося полуденне сонце, — сказала блоха, що пила кров по сусідству.

У Північній Кореї багато блохастих дітлахів.

— А за що? За які заслуги щастя таке? — не вгамовувалася блоха.

— За те, що покусала Творця і ми тепер можемо спати спокійно, коли нап’ємося!

Раптово пам’ять усіх минулих життів повернулася до цікавої блохи. Вона згадала, як зробила це. Щастя і гордість заповнили її і без того крихітне серце. Вона вирішила померти в тілі блохи, щоб переродитися в тілі людини. Але мільйонів років життя кровосісі та потужна магічна карма перетворили її не стільки на людину, скільки на вампіроїда. Втім, це вже зовсім інша історія.