Я не святкую

Религиозная лирика / Читателей: 1

Инфо

Є нині свято і… немає свята.                     
Саме в ці миті, хтось в бою загине. 
Велике свято вміли святкувати,
а я далеко від села й родини,
то як мені сьогодні веселитись,
коли дитя в руїнах кличе маму…
Не чує мати… Хочеться напитись
біля стіни зруйнованого храму.

Не розумію. Де ті «боги» наші,
що мали б слуг дияволів спинити,
а не вести торги із катом завше,
щоб не Варавву, а Ісуса вбити?
Це зрада людства, а не України,
бо в озвірілих – зла дикунська сила.
На вожаків чекають гільйотини.
Повіриш зміям, рий собі могилу.

Тож де та рівність? Отче наш, питаю.
За Твоїм йменням, Папа чинить зраду…
Сім’я лелеча завтра прилітає,
гнізда немає і немає саду…
Не падають ракети на багатих.
Прибутки їх наповнюють комори.
Я не святкую, бо яке ж це свято,
коли щодня в чиємусь домі горе?

  2024 р.