Дерева рубають

Грусть / Философская лирика / Читателей: 17

Инфо

Старі рубають деревА- на серці смуток,
Дивлюсь на них-бере журба від незабУття:
Уже прожито півжиття-роки найкращі,
А мріялись і довгий вік,і довге щастя...

А ще ж недавно...ох,біда-де моя пам“ять?
Була ти ніжна,молода-роки лукавлять...
А ті дерева, що були,як наша юність,
Роки над ними пронеслись-і все минулось...

Рубають мертві деревА - душу рубають:
Про них ще пам“ять в нас жива-не гасне пам“ять...
Які побачення були під їх розвіттям!
Які рясні бузки цвіли,троянди квітли!

Так колись це...так колись все навіки згине,
І ми,як дерево оце, цей світ покинем...
Маленьке нині деревце буде кремезне...
А,може, з цих рядків слівце та й не пощезне?

... Старі рубають деревА-все стане мертве...
Нема надій на майбуттЯ-душа отерпне;
Та краще деревом живим прожить і вмерти,
Ніж бути каменем німим,хоча й безсмертним...
    - - - - - - - - - - - - - - -
              2000 р.