Встреча с прошлым

Грусть / Стихи о любви / Читателей: 19

Инфо

И вот я прибыл в город юности - седой,
Деревья выросли большие, постарели,
Дома застроены,где раньше мы с тобой
Гуляли в парке здесь - все за руки, как дети...
Гудит трамвай, как и тогда -и тот же номер,
И гул стоит, такой же звон, но только - нет:
Виды не те, не тот пейзаж-родной, знакомый,
Другие люди все-как из других планет...
Здесь сквер когда-то был - скамейки в арках хмеля,
И аромат хмельной пьянил, дурманил нас,
Мы здесь с тобой,обнявшись. в задуми сидели,
А где теперь сидишь, старушка, вот сейчас?
И я не знаю: есть ли ты теперь на свете,
Не знаешь обо мне ты тоже ничего -
И в жизни будто бы на разных мы планетах
Затеряны - под властью Бога одного...
Какой-то рок, какой-то ток, но он взывает -
Всплывают в памяти моментом кадры дней:
Вот - ты в двери, спешишь,а я пришел, не зная,
Что не готова ты - вся в шишках бигудей!..
Вот там стояла ты, когда из кинофильма
Мы вышли, вдруг поссорясь просто ни про что,
И я вон там прошел, не видя тебя. мимо,
А ты,догнав, сзади закрыла мне лицо...
И так от фонарей лицо твое пашЕло,
Дыханье частое и сбивчивая речь,
Я юный помню взгляд - глаза твои блестели,
Как угли чёрные - и сумеречный блеск!
Теперь уж там ларьки и разные палатки
И бабушка сидит - орешки продает...
И вдруг - не может быть! Такой же не была ты!
И взгляд потух, дрожит, меня не узнает...
Нет - нет! Не ты - меня неУжли не узнала?
Как-будто я,как был- и строен, и красив,
И буйный темный чуб,зачесан наверх браво,
А вот теперь - не тот парадный, стройный вид...
И мы вот так,вдвоём сконфузившись, глядели
Создали оба вид,что мы - совсем не те;
Ты думала,что я не угадал- на деле,
А я подумал, что не узнан был совсем!.
И я,не долгим взглядом,мЕльком, но - кольнуло
И что-то вздрогнуло в левой части груди...
Прошли наши года, пол-века промелькнуло,
Как один день, как сон, мираж как на пути..

Сентябрь,2010 г.

См. дальше “Спомінке“ .

С П О М І Н К Е

І ось я знов у ріднім місті -
Вже років стільки пропливло!
Дерева виросли в узліссі,
Де ми стрічались...там було...
Ось наші вулички,гуляли,
За руки взявшись - любо так...
Сиділи тут...там танцювали:
Був там майданчик-наш “п“ятак“!
Тепер - нема...якісь будІвлі
На тому місці вже стоЯть...
І якось сумно... в часу плИні
Пройшло все наше майбуттЯ...
А ось будинки ці - все тІ ще!
Вони - ще свідки,знають нас,
Скажіть мені: я - хто? і - звІдки?
Мене ще зможете впізнать?
Трамвай - новИй,і рейки - нОві,
Бо чутно лагідний розгІн,
І той же скрип на крутім рОзі,
І мелодійний такий дзвін!..
А ось - кафе,тепер - кав“Ярня,
Там ми обідали колись...
В бузкОвій сУкні - така гАрна
Була ти - в пам“яті вплелись
І твої очі -дві тернИни,
І пОсміх твій - милий такий,
Як рУчай,голос говірлИвий...
А клен - той самий,вже старий.

Вересень,2014 р.

Див. “Трагічне“

Т Р А Г І Ч Н Е

Вже внучата твої,як була ти тоді тут зі мною,
Вже вони п“ють красу із довкільних зелених узлісь...
І обличчя твоє й твої очі блискучі тернові...
А я все ще тебе пам“ятаю й люблю,як колись...
Я ходжу по стежкАх,де колись із тобою ходили,
Ясно бачу тебе,чую гомін твій,я відчуваю - тут тИ!
Але сумно мені,бо один я ходжу...один нИні,
А тебе вже нема...ти пішла у далекі світИ...
Я стоЮ, я дивлюсь на холодний цей камінь могИльний-
Там портрет твій: такий ще там вигляд юнкИй...
Ти тут спиш безпробудно,а я на землі сиротИнно
Відбуваю свій вік,хоча став він мені вже нуднИй...
Ось зійдЕмось там ми - утішаю себе цим бажанням,
Наші душі полинуть над обрієм щАсть молодИх,
Бо свій вік молодий я прожив без твойого кохання,
Розчарунок пізнав,бо тебе не зумів я знайтИ...

Вересень,2014 р.

Виталий Ивашина- Неле Рудой

Як сумно це...але нема вже тої,
З якою я світ щастя пізнавав...
Як я кохав її очі тернові!..
Який сирітний світ цей нині став.