Якось осінньою порою,

Читателей: 4

Инфо

Якось осінньою порою,
в старому батьківськім саду,
я вирішив перед зимою,
привести все тут до ладу.

І серед трав, дерев і хвої,
знайшов і кущ калини я,
та замість листя, ягід своїх,
одне покручене гілля.

Надумав знищити калину,
минув вже час і кущ пропав,
колись давно він всій родині,
плоди та радість дарував.

І ось вночі, чомусь на думку,
прийшов калини кущ мені,
і чи то справді я так думав,
чи то було все увісні?

Чомусь згадалося дитинство,
той день, як з матінкою я,
в саду красивім та барвистім,
саджаю дерево життя.

І мовить мати, щоб дивився,
і цю рослину доглядав,
давав води, щоб кущ напився,
тонких гілок щоб не ламав.

Спочатку кожної я днини,
цей кущ красивий поливав,
та час все йшов і про калину,
я все частіше забував.

А час все йде, життя все плине,
і заросла стежина та,
якою матінка ходила,
до саду сина вигляда.

І ось стою я перед нею,
в пожовкле листя все дивлюсь,
а потім гляну в хмарне небо,
і тихо Богу помолюсь.

Дивився довго на калину,
і знав-не буде вороття,
не наче рідную дитину,
лишаю власного життя.

І листя жовте вже опало,
і вітер холод вже жене,
і серце стисло, сумно стало,
крізь час проносячи мене.

Полив гіркою я сльозою,
дитинства спогади сумні,
калина ж пишною красою,
залишится на вік в мені.

І стало шкода цю калину,
можливо буде ще рости,
і в час сумний, лиху годину,
здоров"я й силу в дім нести.

І зимним днем холодним, сніжним,
нехай калини кущ росте,
і завірюха сильна, грізна,
моїх слідів не замете.

І завіва холодний вітер,
нагне калину аж до ніг,
ніхто не знищить!! не посміє,
якщо я сам цього не зміг.

І колихнется кущ що духу,
немов зі мною розмовля,
візьму за гілку, як за руку,
і пригорну як немовля.

І ось весна, і я помітив,
калина дала перший цвіт,
немов дитина мав я втіху,
наче маля прийшло на світ.

А я все ж вірю, що калини,
буде і далі кущ рости,
і що на радість всій родині,
він буде благодать нести.

Прийде весна, розтопить кригу,
і серця біль як сніг зійде,
душевну радість знов зустріну,
і кущ калини зацвіте.