Коло гаю к чистім полі,
 На самій могилі,
 Дві тополі високії
 Одна одну хилить.
 І без вітру гойдаються,
 Мов борються в полі.
 Ото сестри-чарівниці —
 Отії тополі.

Закохалися обидві
 В одного Івана;
 А Іван, козак звичайний,
 Обох їх не ганив,
 А лицявся то з тією,
 То з другою любо…
 Поки в яру увечері
 Під зеленим дубом
 Не зійшлися усі троє.
 «Отак-то ти, кате!
 Знущаєшся над сестрами…»
 І пішли шукати
 Трути-зілля, щоб Івана
 Завтра отруїти.
 Найшли зілля, накопали
 І стали варити.
 Заплакали, заридали…
 А нема де дітись,
 Треба варить. Наварили,
 Йвана отруїли
 Й поховали коло гаю
 В полі на могилі.
 І байдуже? Ні, не дуже.
 Бо сестри ходили
 Що день божий вранці-рано
 Плакать над Іваном,
 Поки самі потруїлись
 Тим зіллям поганим.
 А бог людям на науку
 Поставив їх в полі
 На могилі тополями.
 І тії тополі
 Над Іваном на могилі,
 Коло того гаю,
 І без вітру гойдаються,
 І вітер гойдає.


Друга половина 1848, Косарал