Ой крикнули сірії гуси
 В яру на ставу;
 Стала слава на все село
 Про тую вдову.
 Не так слава, не так слава,
 Як той поговір,
 Що заїздив козак з Січі
 До вдови на двір.
 «Вечеряли у світлиці,
 Мед-вино пили
 І в кімнаті на кроваті
 Спочити лягли».
 Не минула слава тая,
 Немарне пішла:
 Удовиця у М’ясниці
 Сина привела.
 Вигодувала малого,
 До школи дала.
 А із школи його взявши,
 Коня купила,
 А коня йому купивши,
 Сідельце сама
 Самим шовком вишивала,
 Златом окула,
 Одягла його в червоний
 В жупан дорогий,
 Посадила на коника…
 «Гляньте, вороги!
 Подивітесь!» Та й повела
 Коня вздовж села.
 Та й привела до обозу;
 В військо оддала…
 А сама на прощу в Київ,
 В черниці пішла.

Перша полонина 1849, Косарал