Неначе праведних дітей,
 Господь, любя отих людей,
 Послав на землю їм пророка;
 Свою любов благовістить,
 Святую правду возвістить!
 Неначе наш Дніпро широкий,
 Слова його лились, текли
 І в серце падали глибоко!
 Огнем невидимим пекли
 Замерзлі душі. Полюбили
 Того пророка, скрізь ходили
 За ним і сльози, знай, лили
 Навчені люди. І лукаві!
 Господнюю святую славу
 Розтлили… І чужим богам
 Пожерли жертву! Омерзились!
 І мужа свята… горе вам!
 На стогнах каменем побили.
 І праведно господь великий,
 Мов на звірей тих лютих, диких,
 Кайдани повелів кувать,
 Глибокі тюрми покопать.
 І роде лютий і жестокий!
 Вомісто кроткого пророка…
 Царя вам повелів надать!


[Друга половина 1848, Косарал] — 1859 року, декабря 18 [С.-Петербург]