В неволі, в самоті немає,
 Нема з ким серце поєднать.
 То сам собі оце шукаю
 Когось-то, з ним щоб розмовлять,
 Шукаю бога, а находжу
 Таке, що цур йому й казать.
 От що зробили з мене годи
 Та безталання; та ще й те,
 Що літечко моє святе
 Минуло хмарно, що немає
 Ніже єдиного случаю,
 Щоб до ладу було згадать.
 А душу треба розважать,
 Бо їй так хочеться, так просить
 Хоч слова тихого. Не чуть,
 І мов у полі сніг заносить
 Не охолонувший ще труп.

Друга половина 1848, Косарал