Заросли шляхи тернами
 На тую країну,
 Мабуть, я її навіки,
 Навіки покинув.
 Мабуть, мені не вернутись
 Ніколи додому?
 Мабуть, мені доведеться
 Читати самому
 Оці думи? Боже милий!
 Тяжко мені жити!
 Маю серце широкеє —
 Ні з ким поділити!
 Не дав єси мені долі,
 Молодої долі!
 Не давав єси ніколи,
 Ніколи! ніколи!
 Не дав серця молодого
 З тим серцем дівочим
 Поєднати! Минулися
 Мої дні і ночі
 Без радості, молодії!
 Так собі минули
 На чужині. Не найшлося
 З ким серцем ділитись,
 А тепер не маю навіть
 З ким поговорити!
 Тяжко мені, боже милий,
 Носити самому
 Оці думи. І не ділить
 Ні з ким,— і нікому
 Не сказать святого слова,
 І душу убогу
 Не радовать, і не корить
 Чоловіка злого,
 І умерти!.. О господи!
 Дай мені хоч глянуть
 На народ отой убитий,
 На тую Украйну!

Перша половина 1849, Косарал