Спогади

Пейзажная лирика / Читателей: 15

Инфо

Пам’ятаєш як хотіли?
В сонця ранок відібрать.
У прозору пляшку влити,
І на вік закоркувать.

Десь сховати на полиці,
Поміж зоряних ночей,
Поміж них є й блискавиці,
Місяць і крилатий день.

Пам’ятаєш, як гойдались!
І торкались до небес.
Безкінечні ті алеї,
Велич скульптора чудес.

А буває, як завертить!
І закине десь життя.
І не віриться, що правда,
Якесь дивне відчуття.

А ось сум прийшов ні звідки,
Щось гіркий у нього смак.
Треба десь по далі діти,
Щоб не був він на очах.

Ось зима! Така спокійна.
Розляглись її сніги.
А дерева білі-білі,
І річки її скляні.

А це море. То бурхливе!
Безупинно в скелі б’є!
То човна мов на долоні,
Ніжно й лагідно несе.

І серпневі чисті ночі.
Без хмарини до зорі.
Ось воно, що так чекали!
Зорі падають в дощі.

А ти знаєш! Все минає.
І зникає та краса.
Тільки спогад на полиці,
Як той парост пророста!