І знов мені не привезла
 Нічого пошта з України…
 За грішнії, мабуть, діла
 Караюсь я в оцій пустині
 Сердитим богом. Не мені
 Про теє знать, за що караюсь,
 Та й знать не хочеться мені.
 А серце плаче, як згадаю
 Хоч невеселії случаї
 І невеселії ті дні,
 Що пронеслися надо мною
 В моїй Україні колись…
 Колись божились та клялись,
 Братались, сестрились зо мною,
 Поки, мов хмара, розійшлись
 Без сльоз, роси тії святої.
 І довелося знов мені
 Людей на старості… Ні, ні,
 Вони з холери повмирали;
 А то б хоч клаптик переслали
 Того паперу ……
 . . . . . . . . . . . . . .
 Ой із журби та із жалю,
 Щоб не бачить, як читають
 Листи тії, погуляю,
 Погуляю понад морем
 Та розважу своє горе.
 Та Україну згадаю,
 Та пісеньку заспіваю.
 Люде скажуть, люде зрадять,
 А вона мене порадить,
 І порадить, і розважить,
 І правдоньку мені скаже.

Друга полонина 1848. Косарал