Було, роблю що, чи гуляю,
 Чи богу молюся,
 Усе думаю про його
 І чогось боюся.
 Дурна була, молодая,—
 Я все виглядала,
 Чи не шле за рушниками…
 І не сподівалась,
 Що він мене, дурну, дурить.
 А серце боліло,
 Ніби знало, що так буде,
 Сказати не вміло.
 А якби було сказало,
 То я б не любила,
 Може, була б до криниці
 У гай не ходила,
 А то вранці і ввечері
 Ходила, гуляла…
 Доходилась — осталася,
 Навіки осталась
 Дівувати. Тяжко мені
 У матері в хаті
 Старітися. А своєї
 Вже хати не мати!
 А ще й досі, чи роблю що,
 Чи то так гуляю,
 Усе думаю про його,
 І сама не знаю,
 Чого думаю! Чого я
 У той гай ходила?
 І за що його так довго,
 Так тяжко любила!

Перша половина 1849, Косарал