Мені здається, я не знаю,
 А люде справді не вмирають,
 А перелізе ще живе
 В свиню абощо та й живе,
 Купається собі в калюжі,
 Мов перш купалося в гріхах.
 І справді так. Мені байдуже
 За простих сірих сіромах,—
 Вони і господом забуті!
 Так що ж мені тут гріти-дути!
 А де оті?.. Невже в сажах
 Годує хам собі на сало?
 А може, й так? Добра чимало
 Вони творили на землі,
 Ріками сльози розлили,
 А кров морями. Люде знають,
 Кого годують, доглядають.
 І що ж ви скажете: за славу
 Лили вони моря кроваві
 Або за себе? Ні, за нас!
 За нас, сердешних, мир палили!
 Поки їх в саж не засадили.
 Якби не те, то певне б пас
 Свинар в толоці. Кляті! кляті!
 Де ж слава ваша?? На словах!
 Де ваше золото, палати?
 Де власть великая? В склепах,
 В склепах, поваплених катами,
 Такими ж самими, як ви.
 Жили ви лютими звірми,
 А в свині перейшли!..
 Де ж ти?
 Великомучениче святий?
 Пророче божий? Ти меж нами,
 Ти, присносущий, всюди з нами
 Витаєш ангелом святим.
 Ти, любий друже, заговориш
 Тихенько-тихо… про любов
 Про безталанную, про горе;
 Або про бога та про море,
 Або про марне литу кров
 З людей великими катами.
 Заплачеш тяжко перед нами,
 І ми заплачемо… Жива
 Душа поетова святая,
 Жива в святих своїх речах,
 І ми, читая, оживаєм
 І чуєм бога в небесах.
 Спасибі, друже мій убогий!
 Ти, знаю, лепту розділив
 Свою єдину… Перед богом
 Багато, брате, заробив!
 Ти переслав мені в неволю
 Поета нашого,— на волю
 Мені ти двері одчинив!
 Спасибі, друже! Прочитаю
 Собі хоть мало… оживу…
 Надію в серці привітаю,
 Тихенько-тихо заспіваю
 І бога богом назову.

Перша половина 1850, Оренбург