Во дні фельдфебеля-царя
 Капрал Гаврилович Безрукий
 Та унтер п’яний Долгорукий
 Украйну правили. Добра
 Таки чимало натворили,
 Чимало люду оголили
 Оці сатрапи-ундіра,
 А надто стрижений Гаврилич
 З своїм єфрейтором малим
 Та жвавим, на лихо лихим,
 До того люд домуштрували,
 Що сам фельдфебель дивувались
 І маршировкою, і всім,
 І «благосклонні пребивали
 Всегда к єфрейторам своїм».
 А ми дивились, та мовчали,
 Та мовчки чухали чуби.
 Німії, подлії раби,
 Підніжки царськії, лакеї
 Капрала п’яного! Не вам,
 Не вам, в мережаній лівреї
 Донощики і фарисеї,
 За правду пресвятую стать
 І за свободу. Розпинать,
 А не любить ви вчились брата!
 О роде суєтний, проклятий,
 Коли ти видохнеш? Коли
 Ми діждемося Вашінгтона
 З новим і праведним законом?
 А діждемось-таки колись!
 Не сотні вас, а міліони
 Полян, дулебів і древлян
 Гаврилич гнув во время оно;
 А вас, моїх святих киян,
 І ваших чепурних киянок
 Оддав своїм прафосам п’яним
 У наймички сатрап-капрал.
 Вам і байдуже. А меж вами
 Найшовсь-таки якийсь проява,
 Якийсь дурний оригінал,
 Що в морду затопив капрала ,
 Та ще й у церкві, і пропало,
 Як на собаці.
 <Тоді, дурні, і вам було б
 На його вийти з рогачами,
 А ви злякалися…>*
 Так-то так!
 Найшовсь-таки один козак
 Із міліона свинопасів,
 Що царство все оголосив:
 Сатрапа в морду затопив.
 А ви, юродиві, тим часом,
 Поки нездужає капрал,
 Ви огласили юродивим
 Святого лицаря! а бивий
 Фельдфебель ваш, Сарданапал,
 Послав на каторгу святого;
 А до побитого старого
 Сатрапа «навсегда оставсь
 Преблагосклонним».
 Більш нічого
 Не викроїлось, і драму
 Глухими, темними задами
 На смітник винесли, а я…
 О зоре ясная моя!
 Ведеш мене з тюрми, з неволі
 Якраз на смітничок Миколи,
 І світиш, і гориш над ним
 Огнем невидимим, святим,
 Животворящим, а із гною
 Встають стовпом передо мною
 Його безбожнії діла…
 Безбожний царю! творче зла!
 Правди гонителю жестокий!
 Чого накоїв на землі!
 А ти, всевидящеє око!
 Чи ти дивилося звисока,
 Як сотнями в кайданах гнали
 В Сибір невольників святих,
 Як мордували, розпинали
 І вішали. А ти не знало?
 І ти дивилося на них
 І не осліпло. Око, око!
 Не дуже бачиш ти глибоко!
 Ти спиш в кіоті, а царі…
 Та цур їм, тим царям поганим!
 Нехай верзуться їм кайдани,
 А я полину на Сибір,
 Аж за Байкал; загляну в гори,
 В вертепи темнії і в нори
 Без дна глибокії, і вас,
 Споборники святої волі,
 Із тьми, із смрада і з неволі
 Царям і людям на показ
 На світ вас виведу надалі
 Рядами довгими в кайданах…


Грудень 1857, Нижній Новгород