Ми восени таки похожі
 Хоч капельку на образ божий,
 Звичайне, що не всі, а так,
 Хоч деякі.
 Крутий байрак,
 Неначе циган чорний, голий,
 В діброві вбитий або спить.
 А по долині, по роздоллі
 Із степу перекотиполе
 Рудим ягняточком біжить
 До річечки собі напитись.
 А річечка його взяла
 Та в Дніпр широкий понесла,
 А Дніпр у море, на край світа
 Билину море покотило
 Та й кинуло на чужині.
 І жаль тобі її стане,
 Малої билини.
 Підеш собі, зажурившись,
 Гаєм по долині;
 Гай шепоче, гнуться лози
 В яру при дорозі,
 Думи душу осідають,
 І капають сльози.
 І хочеться сповідатись,
 Серце розповити,
 І хочеться… Боже милий!
 Як хочеться жити,
 І любити твою правду,
 І весь світ обняти!

Благо тобі, друже-брате,
 Як є в тебе хата.
 Благо тобі, як у хаті
 Є з ким розмовляти.
 Хоч дитина немовляща,
 І воно вгадав
 Твої думи веселії…
 Сам бог розмовляє
 Непорочними устами.

А тобі, мій одинокий,
 Мій друже єдиний,
 Горе тобі на чужині
 Та на самотині.
 Хто з тобою заговорить,
 Привітає, гляне?..
 Кругом тебе простяглася
 Трупом бездиханним
 Помарнілая пустиня,
 Кинутая богом.

Друга половина 1849, Косарал