Не жаль на злого, коло його
 І слава сторожем стоїть.
 А жаль на доброго такого,
 Що й славу вміє одурить.

І досі нудно, як згадаю
 Г о т и ч е с к и й   с   ч а с а м и   д о м;
 Село обідране кругом;
 І шапочку мужик знімає,
 Як флаг побачить. Значить, пан
 У себе з причетом гуляють.
 Оцей годований кабан!
 Оце ледащо. Щирий пан,
 Потомок гетьмана дурного
 І презавзятий патріот;
 Та й християнин ще до того.
 У Київ їздить всякий год,
 У свиті ходить меж панами,
 І п’є горілку з мужиками,
 І вольнодумствує в шинку.
 Отут він ввесь, хоч надрукуй.
 Та ще в селі своїм дівчаток
 Перебирає. Та спроста
 Таки своїх байстрят з десяток
 У год подержить до хреста.
 Та й тілько ж то. Кругом паскуда!
 Чому ж його не так зовуть?
 Чому на його не плюють?
 Чому не топчуть!! Люде, люде!
 За шмат гнилої ковбаси
 У вас хоч матір попроси,
 То оддасте. Не жаль на його,
 На п’яного Петра кривого.
 А жаль великий на людей,
 На тих юродивих дітей!

Друга половина 1848, Косарал