"У нашім раї на землі"

Инфо
читателей: 97
 нашім раї на землі
 Нічого кращого немає,
 Як тая мати молодая
 З своїм дитяточком малим.
 Бувая, іноді дивлюся,
 Дивуюсь дивом, і печаль
 Охватить душу; стане жаль
 Мені її, і зажурюся,
 І перед нею помолюся,
 Мов перед образом святим
 Тієї матері святої,
 Що в мир наш бога принесла…

Тепер їй любо, любо жити.
 Вона серед ночі встає,
 І стереже добро своє,
 І дожидає того світу,
 Щоб знов на його надивитись,
 Наговоритись. – Це моє!
 Моє! – І дивиться на його,
 І молиться за його богу,
 І йде на улицю гулять
 Гордіше самої цариці.
 Щоб людям, бачте, показать
 Своє добро. – А подивіться!
 Моє найкраще над всіми! –
 І ненароком інший гляне.
 Весела, рада, боже мій!
 Несе додому свого Йвана.
 І їй здається, все село
 Весь день дивилося на його,
 Що тілько й дива там було,
 А більше не було нічого.
 Щасливая!..

Літа минають.

Потроху діти виростають,
 І виросли, і розійшлись
 На заробітки, в москалі.
 І ти осталася, небого.
 І не осталося нікого
 З тобою дома. Наготи
 Старої нічим одягти
 І витопить зимою хату.
 А ти нездужаєш і встати,
 Щоб хоч огонь той розвести.
 В холодній молишся оселі
 За їх, за діточок.

А ти,

Великомученице! Села
 Минаєш, плачучи, вночі.
 І полем-степом ідучи,
 Свого ти сина закриваєш.
 Бо й пташка іноді пізнає
 І защебече: – Он байстря
 Несе покритка на базар.

Безталанная! Де ділась
 Краса твоя тая,
 Що всі люде дивувались?
 Пропала, немає!
 Все забрала дитиночка
 І вигнала з хати,
 І вийшла ти за царину,
 З хреста ніби знята.
 Старці тебе цураються,
 Мов тії прокази.
 А воно таке маленьке,
 Воно ще й не лазить.
 І коли-то воно буде
 Гратись і промовить
 Слово мамо. Великеє,
 Найкращеє слово!
 Ти зрадієш; і розкажеш
 Дитині правдиво
 Про панича лукавого,
 І будеш щаслива.
 Та не довго. Бо не дійде
 До зросту дитина,
 Піде собі сліпця водить,
 А тебе покине
 Калікою на розпутті,
 Щоб собак дражнила,
 Та ще й вилає. За те, бач,
 Що на світ родила.
 І за те ще, що так тяжко
 Дитину любила.
 І любитимеш, небого,
 Поки не загинеш
 Межи псами, на морозі
 Де-небудь під тином.

Перша половина 1849, Косарал

(0)