Во Іудеї во дні они,
 Во время Ірода-царя,
 Кругом Сіона й на Сіоні
 Романські п’яні легіони
 Паскудились. А у царя,
 У Ірода таки самого,
 І у порогу, й за порогом
 Стояли ліктори, а цар…
 Самодержавний государ!
 Лизав у ліктора халяву,
 Щоб той йому на те, на се…
 Хоч півдинарія позичив;
 А той кишенею трясе,
 Виймає гроші і не лічить,
 Неначе старцеві дає.
 І п’яний Ірод знову п’є!
 Як ось, не в самім Назареті,
 А у якомусь у вертепі,
 Марія сина привела
 І в Віфлеєм з малим пішла…
 Біжить поштар із Віфлеєма
 І каже: «Царю! так і так!
 Зіновать, кукіль і будяк
 Росте в пшениці! Кляте плем’я
 Давидове у нас зійшло!
 Зотни, поки не піднялось!»
 «Так що ж,— промовив Ірод п’яний,
 По всьому царству постинать
 Малих дітей; а то, погані,
 Нам не дадуть доцарювать».
 Поштар, нівроку, був підпилий,
 Оддав сенатові приказ,
 Щоб тілько в Віфлеємі били
 Малих дітей.
 Спаси ти нас,
 Младенче праведний, великий,
 Од п’яного царя-владики!
 Од гіршого ж тебе спасла
 Твоя преправедная мати.
 Та де ж нам тую матір взяти?
 Ми серцем голі догола!
 Раби з кокардою на лобі!
 Лакеї в золотій оздобі…
 Онуча, сміття з помела
 Єго величества. Та й годі.


24 октября [1859], С.-Петербург