"Небесна сотня"

Мій Майдан в моєму серці / Гражданская лирика / Читателей: 28

Инфо

Чому ви, матінко, в сльозах,
Чому дивлюсь згори додолу,
Чому кружляю в небесах
Над рідним Києвом по колу?..

Чи це наснилося мені,
То, прошу, розбудіть скоріше,
Що ніби тіло у труні
Моє лежить і вже не дише.

А поряд мене ще стоять
Під прапорами домовини.
Згори дивлюся – в них лежать
Мої вояки-побратими.

Кругом палаючі свічки...
І зникли всі криваві плями...
Їх змили нині сліз річки
Пролиті у церквах над нами.

Дивлюсь на все з таких висот,
Де навіть сокіл не літає,
Де тиша, що не знає нот,
Тому ніколи не співає...

Які незвичні почуття...
Невже тепер я крила маю?
Чи може, я пішов з життя?..
Чому ж біль досі відчуваю?

За рідну землю і братів
Усіх, хто вийшли на майдани
Супроти влади і катів –
Щем невимовний ятрить рани.

О Боже, як чоло болить
Пробите кулею, в нім дірка!
Я пам'ятаю – впав й за мить
Злетів у небо, наче зірка.

Так... так! Нарешті зрозумів!
Та це ж мене Майдан ховає,
І той сумний церковний спів
В останній путь випроводжає.

Гадаєте мене нема?
Але, повірте, я існую!
Душа свідома і жива,
Все бачу, розумію, чую.

Не маю я тепер очей,
Та сліз моїх прозоре море
Проллється навесні дощем
На землю, на її простори.

Я не один посеред хмар,
Нас тут вже є "Небесна сотня" –
Поклавші серце на вівтар
І душу, що не є самотня.

Тепер ми вільні назавжди
У світі, де нема тиранів,
Нема страждання і біди
І, головне, нема кайданів.

Не плачте, мамо, Божий суд
Свій вирок виніс вже по суті.
А ми несемо варту тут
Людьми і Богом не забуті!

              23. 02. 2014 р.