Зацвіла в долині
 Червона калина,
 Ніби засміялась
 Дівчина-дитина.
 Любо, любо стало,
 Пташечка зраділа
 І защебетала.
 Почула дівчина
 І в білій свитині
 З біленької хати
 Вийшла погуляти
 У гай на долину.
 І вийшов до неї
 З зеленого гаю
 Козак молоденький;
 Цілує, вітає,
 І йдуть по долині,
 І йдучи співають.
 Як діточок двоє,
 Під тую калину
 Прийшли, посідали
 І поцілувались.
 Якого ж ми раю
 У бога благаєм?
 Ран у серце лізе,
 А ми в церкву лізем,
 Заплющивши очі,—
 Такого не хочем.
 Сказав би я правду,
 Та що з неї буде?
 Самому завадить,
 А попам та людям
 Однаково буде.

Перша половина 1849, Косарал